Salt Lake City, Utah
Що таке 100 чи 200 миль?! Подумаєш?! Ми знали, що все знаходиться доволі далеченько. Дивись, так і до Лас Вегасу недалеко, якихось миль 500. Все нічого, та хто ж знав, що міського чи міжміського транспорту там не буде. В той момент ми всі жалкували, що у нас немає водійських прав. Адже орендувати машину це було одним з оптимальних варіантів. Рента автомообіля була біля 90$ на день. Зрозуміло, що це середня ціна. А галон (3,78 л) бензину коштував біля 3,5 $, на той момент. Тобто на 3-5 людей це куди краще, аніж 50$ в одну сторону на літаку до Солт Лейк Сіті, наприклад. Та більше таких проблем в мене бути не повинно. Адже одна з перших справ, що я зробила по приїзду це була водійська школа. Правда не з першого разу я склала на права і отримала я їх тільки у січні, але не про це зараз. Америка навчила мене ставити цілі й іти до них.
В загальному, саме через ці далекі відстані я і не хотіла їхати в це місто спочатку. Я думала, що нас відправляють у велику-велику "глуш". Раніше я сильно була підвладна стереотипам. Якщо маленьке місто, то робити там буде нічого. Якщо кількість населення є невеликою ( біля 5000 постійних жителів), то скоріш за все, там буде більшість пенсійного віку, бо вся молодь в'іжджає у великі міста. Знаєте, стереотипи нас постійно оточують, навіть тоді, коли ми самі цього не розуміємо. В Америці для мене це все стало на другий план, якщо йшла біла і чорна людина, це не означало, що я повинна була запитати маршрут у білої. Якщо йшов чоловік весь в тату, шкіряному костюмі й бандані по безлюдній вулиці, то не виникало думок, що він, мабуть, бандит чи маньяк. Там люди себе не ставлять в рамки віку, походження чи фігури. Вони одягаютю все що хочуть, куди хочуть і коли хочуть. Це їх життя і їх вибір. І там ніхто не буде дивитися на тебе скоса якщо в тебе різнокольорове волосся, все лице в пірсингу, ти весь в тату чи ти вже старенький дідусь в татушках, шортиках і майці. Старше покоління мене там вражало найбільше. Бували такі парочки, що на них досі відображалася їх молодість. Звичайно, що не всі такі. Були й зразкові. Дідусь у костюмчику, бабуся з зачіскою і перлинками на шиї. Та краса вся у тому, що там всі різні. Ти обриєш свій шлях. А якщо подивитися на наші фотографії у післявоєнний час, то всі були, як інкубатори. Всі однакові, сірість і ніякого права голосу.
Я знову відволіклася) Юта є одним з найбільш безпечних штатів. По рейтингам найкращих для прожиття штатів - Юта стоїть в перших рядах. У цьому штаті порівняно велика кількість людей з вищою освітою, забечпеченість роботи для молоді і цей штат не є кримінальним осередком. А люди! Всі такі спокійні й позитивні. Коли ти питаєш як пройти у те чи інше місце, вони не тільки скажуть де це, а ще й покажуть дорогу.
Повернуся до самого міста. Як я вже сказала, населення Моабу складає біля 5000 жителів, але кожного року місто відвідує близько 4 млн туристів. Саме туризм складає основу економіки міста. В 50-ті роки 20 ст набуває поширення так званого "уранового буму". Почалося суттєве розбудування міста й населення збільшилося аж на 500%. Згодом вже у 70- роки місто знову почало пустішати.
Я прожила у цьому місті близько 4 місяців, які були незвичними. І скажу вам чесно містечко причудове. На моя враження багато що повливало: сусіди, житло, робота, люди, атмосфера. Але жити там я, мабуть, не змогла. Природа дуже близько, а ти близько до неї. Клімат характеризувався дуже жаркими днями і прохолодними ночами. Травневі вечори були дійсно холодні, а вночі було холодно спати під двома ковдрами, а дні попри це були приємно жаркі. Чим далі, тим менш контрасні ставали дні з вечорома і спека незникала взагалі. По годині в одну сторону, під розпеченим сонцем і ані хмаринки. Але ковток крижаної води і ти знову у нормі. Всю ситуацію рятувало те, що вологість була практично на нулі й спека переносилася добре. За 4 місяці дощ ішов всього три рази. Справді, тільки три рази. Але якщо дощ, то це був дійсно дощ. Їзда на велосипеді у страшенну зливу, це було щось нове для мене. Але про це буде окрема історія. Особисто для мене, погода Моаба підходила ідеально.
Структура міста була зосереджена на готелях, ресторанах і супермакетах. Купити щось з одягу можна було лише в сувенірних лавках або секонд хендах. Але секонд хенди були зовсім не такі, як у нас. Речі там були таке враження, що з 90- х. В такі моменти одяг і мода не була пріоритетом для мене. Мені було повністю достатньо тих речей, що я взяла. Правда з взуттям були проблеми. Воно швидко стирається, коли тормозити ногами з велосипеда. Та щось взути завжди можна було знайти. Тут ти не сушив собі мізки " О Боже, я не нафарбована" чи " О ні, зелені вєтнамки не підходять під фіолетові шорти". Вся ця мішура відходила на другий план.
Саме місто знаходиться на висоті 1227 м над рівнем моря. А біля нього височіють два національних парка. До мого приїзду, я сильно недооцінювала суть національних парків.
Arches National Park ( Арки) - національний парк площею близько 300 кілометрів квадратних. У парку знаходиться близько 2000 арок. Масштаби настільки вражаючі, що, здається, й за декілька днів весь парк не обійти. Найвідомішею є так звана " струнка арка" - Delicate Arch.
Моаб - місто, що манить мільйони туристів щороку. Люди затримуються, зазвичай, на тиждень, не більше. Я ж побачила різні сторони містечку. Але одного помітити я там так і не змогла. Там немає ані криміналу, ані ворожнечі. Всі відкриті й привітні. Ти можеш залишити не задумуючись незакріплений велосипед з пакетом їжі біля магазину. Там безпечно. Ти можеш дихати на повні груди. Там масштабно і водночас спокійно. Це місто справді варто відвідати, хоча би раз у житті. Адже це щось таке, чого ти не побачиш на мальовничих вулицях Європи чи на могучих Альпах. Це щось абсолютно інше. Нове й невідоме для нас, українців.
Немає коментарів:
Дописати коментар